Простеживши етимологію слова “щастя”, можна помітити закономірність. Старогрецьке слово “Eudaimonia” (= справжнє щастя) складалося з двох слів - eu (добро) і daimon (божество), тобто дослівно означало, що доля людини знаходиться під заступництвом богів. У Римі слово “щастя” означало ім’я богині - Фортуна. Саме слово “Fortuna” мало ще два значення - удача і доля. Богиня зображувалася з рогом достатку, колесом і рульовим веслом. Тобто, вона уособлювала божественну милість, яка може бути дана тільки гідному. Тому сприйняття щастя як категорії в Римській імперії було чисто практичним. Це був добробут, можливість виконання бажань і т.д. Для нижчих верств суспільства часто щастя означало есктатичне єднання з богами, які можуть дарувати більш гідне життя. Пізніше подібне ставлення до щастя знайшло відображення у християнському вченні.