Література — дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними — геній. Вони зачитуються його творами, а минає час — і майже ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант. Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління. Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву «вічних», бо вони носії рис, що завжди притаманні людині. Вічні образи — літературні персонажі, які отримали багатократне втілення у мистецтві різних країн, різних епох і стали «знаками» культури: Преметей, Дон Жуан, Гамлет, Дон Кіхот, Фауст та ін. Традиційно вічними образами вважають міфологічних, біблійних, а також легендарних персонажів (Наполеон, Жанна д’Арк), якщо ці образи використовувалися у літературних творах. Нерідко до «вічних образів» зараховують й тих персонажів, чиї імена перетворилися на узагальнюючі назви певних явищ, людських типів: Плюшкин, Манілов, Каїн. Вільям Шекспір - один з найзнаменитіших письменників всього часу. Він створив у своїх п’єсах нескінченні образи , досі хвилюючі читачі. У своїх п’єсах він постарався висвітлити безліч проблем , до цих пір залишаються актуальними. Серед найвідоміших його персонажів - Ромео і Джульєтта , Отелло , Макбет і , звичайно ж , Гамлет. Гамлет - це персонаж п’єси з однойменною назвою. Його долю англійський поет намагався показати трагічним образом людини, яка намагається знайти відповіді на вічні питання життя і смерті. Гамлет дуже добре відчуває сучасну йому дійсність. Він глибоко переживає в собі все, що відбувається навколо і саме це не дає йому спокою. Він замислюється про природу людини. Спадкоємець датської корони Гамлет вирушає на навчання до Віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому оточенні, до того ж його найближчим другом стає не титулована особа. Принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. Дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до Ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… Підозріла смерть короля, батька Гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви Гертруди… Язик не повертається назвати її матір’ю! Зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерті, тож винуватець названий. Молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцинацією. Із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принца до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана Офелія, Полоній, Лаерт, також Розенкранц і Гільденстерн, з якими він навчався в університеті). Гамлет може ухвалити миттєве рішення та виконати його. Так помирає Полоній; вирішується доля Розенкранца та Гілденстерна; рвуться всі зв’язки з Офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою. Коли Гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для Клавдія? Найгірше те, що крім Гораціо, принцу немає на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; близький їм Лаерт, якого вони супроводжують до замку. Тому вбити Клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. Він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань Лаерта, перед своєю неминучою смертю. Його понесуть, як воїна, чотири капітани, а Фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві. Цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про Гамлета, будуть говорити самі про себе. Вічно.