Франція зіграла в загальному соціально–політичному і культурному житті Західної Європи, безсумнівно, чільну роль. У XVIII столітті з величезною силою, повнотою і революційною послідовністю розгорнувся просвітительський рух, що дало світу найбільш типові зразки просвітительської художньої літератури. XVIII століття – переважно французьке століття. Протягом майже всього XVIII століття між Англією і Францією в багаторічних війнах вирішувалося питання про першість на морях і в колоніях. Англія рік від року посилювала свої позиції, використовуючи або навмисно створюючи конфлікти на континенті і втягуючи в них Францію (війна за іспанську спадщину 1701–1714 рр., війна за польську спадщину 1733–1735 рр., війна за австрійську спадщину 1740–1748 рр., Семирічна війна 1756–1763 рр.). На початку століття Франція загубила ряд колоній в Америці (землі навколо Гудзонової затоки, Ньюфаундленд), після Семирічної війни вона змушена була уступити Англії Канаду, колонії в Індії і навіть зруйнувати власний військовий порт у Дюнкерку. Війни послабили Францію, порушили внутрішнє економічне життя країни. Державна скарбниця була спустошена. Внутрішня політика французького абсолютистського уряду була безпомічна, як і політика зовнішня. Держава неодноразово оголошувала себе банкрутом, а тим часом двір поглинав левову частину державних коштів, при дворі множилися різноманітні фіктивні посади. По країні бродило близько 1,5 мільйонів жебраків. Стара система сеньйоріальних повинностей, феодальних обмежень і регламентацій, митних бар’єрів ставила непрохідну перепону потужному напорові продуктивних сил суспільства, що розвивалося. Буржуазія, котрій феодальні порядки заважали наживатися, нарікала. Відомий англійський агроном Артур Юнг, що відвідав Францію в 80-х рр. XVIII століття, був вражений тією картиною безгосподарності й економічного застою, що відкрилася його очам, як тільки він переплив Ла-Манш. Пустували величезні земельні масиви, заростали бур’яном найродючіші землі, а тим часом у країні відчувався гострий брак хліба й ціни нa хліб були непомірно високими. Найчастішими судовими процесами були процеси про розграбування борошняних крамниць і булочних. Усі класи суспільства були незадоволені існуючим порядком, навіть панівний клас, дворянство, що бачило, як убожіли колись багаті знатні роди, як занепадали давні феодальні маєтки і золоті запаси зосереджувалися в руках фінансистів із третього стану. Дворянство хотіло усталити свої позиції, воно в старожитніх часах шукало для себе зразок життєвого устрою. Іноземці, що приїжджали до Франції, явно відчували близькість революційних подій у країні. Необхідність революції назрівала. Тільки вона могла розв’язати економічні, соціальні, політичні і культурні проблеми, що постали тоді перед суспільством. Peвoлюційнoму вибуху передувала довга, напружена боротьба в галузі ідеології. Дворянство спиралося на штики своєї армії і поліції, на судово-чиновницький апарат, на закони, що закріплювали його майнові і соціальні привілеї; воно використовувало й авторитет церкви. Церква була опорою феодалізму. Саме тому з нею рахувалися панівні класи. Абсолютний монарх не завжди наважувався суперечити церковним розпорядженням, тому що бачив у них величезну силу, необхідну йому для підтримки влади. Передові люди XVIII століття це прекрасно розуміли. Революційний рух, що несе на своїх стягах ідею прогресу, очолили у Франції просвітителі. Від них і саме століття стало йменуватися віком Просвітництва. Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій та інші сформулювали загальнозрозумілою мовою історичне завдання, що постало перед суспільством, втілили неясні здогадки і сподівання своїх сучасників у достатньо стрункі революційні теорії. Широкий розумовий рух, який ввійшов в історію під ім’ям Просвітництва, ріс і міцнів разом із наростанням революційної ситуації у Франції. Що більше назрівала необхідність революційного перевороту в суспільстві, тим голосніше лунав голос просвітителів, тим виразнішим цей голос протесту був для найширших народних мас.