ЗМІСТ

ЗМІСТ 2 ВСТУП 3 ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІКИ ТУРИЗМА 4 ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ТУРИЗМ 7 ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТУРИЗМУ 9 ВИСНОВОК 12 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

ВСТУП

Слово «економіка» в буквальному перекладі з грецької мови означає «мистецтво домашнього господарювання», інакше кажучи, «вміння управляти господарством». Розвиток суспільного розподілу праці сприяв виокремленню різних видів діяльності, появі спеціалізації виробництва конкретної продукції та послуг, які задовольняють потреби не тільки членів свого господарства, а й інших споживачів через систему обміну. Поява й розвиток обміну на основі суспільного розподілу праці зумовили те, що поняття «економіка» трактується як мистецтво управління господарською діяльністю не тільки однієї сім’ї (родини), а й господарських структур різного рівня відокремлення чи об’єднання цілих галузей (сфер діяльності), окремих країн або всього світу. Методологія викладання економіки туризму ґрунтується на філософському підході до пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики. Основою цієї методології виступає єдність емпіричної, теоретичної та прикладної сторін пізнання, а також матеріалістичної діалектики. Емпірична сторона пізнання означає збирання, реєстрацію, оброблення та систематизацію фактів (даних). Теоретичний зріз пізнання полягає у введенні нових понять і термінів, а також у розробленні нових теорій розвитку економічних процесів і явищ. Прикладна сторона методології пов’язана з освоєнням і застосуванням наукових методів і практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективних форм господарювання.

ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІКИ ТУРИЗМА

Предметом економіки туризму є економічні відносини, що виникають і розвиваються в сфері туризму в процесі виробництва, розподілу і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб споживача. Економіка туризму - це наукова дисципліна, що досліджує галузеві аспекти економічних відносин у цій сфері діяльності, а також процеси та явища, які відбуваються в процесі виробництва, формування обміну і споживання туристичних продуктів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. За сучасних умов економіка туризму розглядає туризм як складний соціально-економічний організм із безліччю власників і суб’єктів діяльності, хоча дискусія про те, чим є туризм: галуззю господарства чи міжгалузевим комплексом, - триває дотепер. Діяльність цього складного соціально-економічного організму, своєю чергою, впливає на функціонування: • окремих економічних суб’єктів (мікроекономіка); • національної економіки загалом (макроекономіка); • визначених підсистем національної економіки чи галузей народного господарства (мезоекономіка); • світової економіки (метаекономіка). Сучасний розвиток туризму і виробництво туристичних продуктів неможливо уявити відособленим, ізольованим, таким, що функціонує і розвивається поза національною економікою. У реальному господарському житті він базується на міжгалузевій виробничій кооперації, що пов’язує туризм і поєднані з ним галузі економіки: транспорт, сільське господарство, будівництво, що, з одного боку, поставляють туризму необхідні засоби і технічні умови виробництва, тобто формують матеріально-технічну базу туризму, а з іншого - доправляють вироблені туристичні продукти до споживача. На основі взаємодії різних галузей виникає туристичний комплекс - функціональна багатогалузева система, що виражає взаємозв’язок, взаємодію власного турпродукту і поєднаних з ним галузей економіки з виробництва туристичних продуктів, товарів і послуг та їх реалізації. Практично всі галузі національної економіки прямо чи опосередковано беруть участь (чи можуть брати участь) у функціонуванні туристичного комплексу, незважаючи на те, що вичленувати туристичну складову і провести чітку її межу інструментами сучасної статистики надзвичайно складно. У документах Всесвітньої туристичної організації відзначається, що коли враховується непрямий вплив туризму, тільки одна галузь - оборонна, не чинить жодного впливу. Вузловими питаннями предмета економіки туризму є такі: • об’єктивні чинники, що зумовлюють потреби людей у туристичних послугах; • вміст і характер потреб людей у туристичних послугах, а також класифікація цих потреб за різними критеріями; • економічна поведінка людей, які споживають туристичний продукт, і їхні (туристів) інтереси; • економічні особливості процесів виробництва туристичного продукту, аналіз туристичної індустрії і трудового потенціалу сфери туризму; • економічні особливості процесів формування, обміну і реалізації туристичного продукту за умов сучасного, як внутрішнього, так і зовнішнього, ринку; • специфіка економічного і фінансового механізмів функціонування туризму як на рівні підприємства, так і на рівні галузі; • економічна і соціальна ефективність туризму як на мікрорівні, так і на макрорівні. Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона за своїм характером динамічна, мінлива і, отже, історична. Вона розвивалася разом з розвитком суспільства, подорожей і туризму. Туризм економічно і соціально змінювався разом з тими перетвореннями, які відбувалися в національному і світовому господарстві загалом. На ранніх стадіях економіка туризму зводилася до вивчення мандрівниками звичаїв, особливостей і характеру розвитку інших країн і народів. Уже в епоху Римської імперії виникли перші економічні ресурси стародавнього туризму - заїжджі двори, які мали і державний, і приватний характер. У середні віки, з розвитком християнства і торгівлі, з’являються мандрівні служителі церкви і купецтво. Перші переслідують мету розповсюдження християнства, другі, - збагачення. Туристичні ресурси набувають вигляду монастирів, новий розвиток отримують і заїжджі двори. У епоху Великих географічних відкриттів економічні цілі мандрівників, мореплавців і першопрохідців - захоплення та освоєння нових територій. Подорожі та екскурсії набувають економічно нових форм - форм туризму. В епоху промислового перевороту з’являються принципово нові транспортні засоби, що стають матеріальною основою розвитку туризму, як внутрішнього, так і міжнародного. Туризм перетворюється на один з реальних чинників людського буття. Організовані екскурсії входять в спосіб життя значної частини населення. У СРСР туризм розвивався високими темпами, набув нових соціальних форм. У 90-х роках XX ст. значного розвитку набуває міжнародний туризм. Невід’ємними ознаками економіки туризму (і внутрішнього, і міжнародного) є гуртові туристичні фірми, роздрібні турагентства і туроператори, всесвітні, національні і регіональні туристичні організації найрізноманітніших видів і форм.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ТУРИЗМ

Фактор у туризмі – це момент, суттєва обставина туристської практики. Одна з найбільш значних, постійних і довгострокових тенденцій, що супроводжує формування і розвиток світового господарства, – неухильне зростання впливу сфери послуг, а серед них туристичних, як на світову економіку в цілому, так і на економіку окремих країн і регіонів. Як галузь світового господарства туризм з 1988 року займає 1 місце з обігу послуг, 2 місце – по валютним надходженням. У всіх розвинених країнах індустрія туризму – частина економіки. Її розвиток забезпечує приплив у країну іноземної валюти, вона також сприяє господарському освоєнню менш розвинених районів країни, втягує в господарський оберт невикористані іншими галузями природні ресурси, впливає на розвиток інфраструктури й сприяє зайнятості місцевого населення. З іншими галузями економіки її поєднують багато чисельні економічні зв’язки у формі поставок товарів, надання послуг й т.д. Економічними факторами, які позитивно впливають на туризм, є зростання реального доходу, рівномірний розподіл доходів, стабільний курс валют, вигідна кон’юнктурна ситуація тощо. Негативно впливають на туризм економічні кризові явища, зниження темпів розвитку промисловості, нестабільна ситуація на валютному ринку, несприятливі конкурентні умови. Основні економічні функції туризму: виробничо-обслуговуюча, забезпечення зайнятості населення, накопичення доходу, зменшення територіальних відмінностей розвитку, гармонізація платіжного балансу.

1. Політичні фактори. Стабільна політична обстановка в країні – необхідна умова функціонування туристичної індустрії. Крім того, для розвитку туризму в тій чи іншій країні важливий тип міжнародних відносин, що склалися з іншими державами; стан торговельного балансу даної країни та її партнерів; міжнародна обстановка у світі або в окремо взятому регіоні. Стосовно туристичних регіонів не раз виявлявся негативний вплив загострення міжнаціональних питань на кількість туристів у регіоні, особливо зарубіжних.
2. Економічні фактори. До зовнішніх факторів належать також фінансово-економічні умови: поліпшення (погіршення) економічної й фінансової ситуації обумовлює збільшення (зниження) персонального доходу. Зростання доходів населення, в свою чергу, дозволяє витрачати більше грошей на відпочинок, подорожі, дозвілля. Міжнародному розвитку туризму сприяють активна зовнішньоекономічна діяльність держави, процеси глобалізації й інтеграції, що відбуваються в усіх галузях світової економіки. Однак такі явища в економіці, як жорсткість митних формальностей, фінансова нестабільність (інфляція), економічні страйки, перебої в енерго- і водопостачанні можуть значно стримувати діяльність підприємств туристичної індустрії.
3. Соціально-демографічні фактори. До соціально- демографічних факторів, що впливають на зростання туризму, належать: підвищення рівня освіті, культури, естетичних потреб населення. Як елемент естетичних потреб можна розглядати прагнення людей познайомитися з побутом, історією, культурою, умовами життя в різних країнах.
4. Науково-технічні фактори. Науково-технічні фактори дозволяють вчасно побачити можливості, які розвиток науки й техніки відкривають для виробництва нових видів послуг, їхнього збуту й удосконалення обслуговування клієнтів. Розвиток науки й техніки сприяє технологічним змінам, удосконаленню матеріально-технічної бази, модернізації транспортної інфраструктури.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТУРИЗМУ

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов’язано з впливом туризму на економіку окремої країни. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості
2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.
3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.
4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації. Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з економічними відносинами окремих країн. Міжнародний туризм входить до трьох найбільших галузей, поступаючись нафтодобувної промисловості і автомобілебудуванню, питома вага яких в світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму становив 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг. Прибутки від туризму в світі в 1998 р. становили понад 445 млрд. дол., чисельність туристів дорівнювала 625 млн. осіб. Найбільші прибутки отримали: США – 75 млд. дол; Франція – 27,9; Італія – 30, Іспанія – 28, Велика Британія – 19,9, ФРН – 19 млрд. дол. Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистих контактів зростає. Міжнародний туризм в світі надто не рівномірний, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів. В ряді країн туризм став крупною самостійною галуззю господарства, що займає провідне місце в економіці. Це пояснюється тим, що сучасна індустрія туризму пропонує широкий спектр послуг для туристів під час закордонних подорожей. Це перш за все, послуги:

1. доставка туристів у країну і перевезення туристів по країні відвідування (транспорт);
2. розміщення туристів (готелі, мотелі кемпінги і т.д.);
3. забезпечення туристів харчуванням (ресторани, кафе, бари і т.д.);
4. реклама туристського продукту;
5. збут туристського продукту - це послуги туристичних агентств (розробка маршрутів подорожі, бронювання місць на транспорті й у готелях);
6. задоволення культурних потреб туристів (відвідування визначних пам’яток, музеїв і виставок і т.д.);
7. задоволення ділових і наукових інтересів туристів (участь у наукових конференціях, різних нарадах);
8. торгових підприємств, як загального, так і спеціального призначення (продаж сувенірів, буклетів, листівок, путівників, предметів туристичного спорядження);
9. служб охорони природи, пам’ятників, музеїв;
10. інформаційних служб для туристів;
11. забезпеченню туристів засобами зв’язку (пошта, телеграф, телефон, факс);
12. засобів інформації (телебачення, газети, журнали);
13. державних туристських органів; органів;
14. іноземних юридичних осіб і суспільних туристських організацій;
15. страхових компаній;
16. задоволення потреб у розвагах (казино, атракціони, нічні клуби ). Для індустрії туризму характерні особливі специфічні властивості: а) ресурсна орієнтація в розміщенні туристських підприємств; б) сезонний цикл у виробництві туристських послуг; в) високі вимоги до рівня розвитку соціальної інфраструктури інформаційних мереж. Індустрія туризму виконує важливу функцію в розвитку господарського комплексу і економіки країни, тому що:

1. збільшує місцеві доходи;
2. створює нові робочі місця;
3. сприяє розвитку галузей, орієнтованих на виробництво туристських
4. послуг;
5. розвиває соціальну і виробничу інфраструктуру в туристських центрах;
6. збільшує валютні надходження в бюджет країни. Туризм є одним з небагатьох видів бізнесу, що найбільш динамічно розвиваються . Інтерес підприємців до туризму можна пояснити рядом факторів: • для того, щоб почати займатися туристським бізнесом, не потрібно • великих фінансових вкладень; • на туристському ринку, незважаючи на конкуренцію, можуть успішно • взаємодіяти як великі, так середні і малі компанії і фірми; • туристський бізнес дозволяє швидко обертати капітал. Всесвітня організація по туризму в своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що в основному приймають туристів (Австралія, Греція, Єгипет, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія). Для досягнення позитивного балансу між грошима, що ввозяться в країну (в’їздний туризм) і вивозяться з країни (виїзний туризм) потрібно особливу увагу приділити залученню зарубіжних туристів, щоб як можна більше грошей в країну ввозилось і тратилось. Правильно продумана, динамічна і професійно здійснювана політика в сфері розвитку національного туризму приносить державі велику економічну вигоду. ВИСНОВОК

Слово «економіка» вживається також у значенні «господарство» як взаємопов’язана сукупність різноманітних видів підприємницької діяльності, що мають загальну функціональну спрямованість. Центром вивчення економіки туристичного бізнесу є різноманітні підприємницькі структури різних організаційно-правових форм, видів та обсягів діяльності. Об’єктом вивчення економіки туристичного підприємства є економічні процеси, пов’язані з формуванням та реалізацією туристичного продукту або наданням окремих послуг з метою задоволення потреб мандрівників, а предметом виступають економічні механізми ресурсного забезпечення туристичної діяльності підприємств та отримання економічного й соціального ефекту. Мистецтво ведення будь-якого господарства ґрунтується на пізнанні того, що робити і як робити найкращим і найдешевшим способом, а це потребує розробки економічних методів та інструментів управління процесами господарської діяльності на основі досвіду та наукових підходів. Тому поняття «економіка» вживається і в значенні науки, що вивчає суспільні відносини з приводу створення матеріальних і нематеріальних благ, призначених для задоволення невпинно зростаючих потреб конкретного споживача і суспільства в цілому. Економічна наука ставить дві мети: пояснення та прогнозування. Пояснення досягається на основі спостережень та аналізу, а прогнозування - шляхом планування, яке прийнято називати економічним управлінням. Основним інструментом економічного управління виступає завдання на перспективу, яке оформлюється документально у формі плану.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Готельний і туристичний бізнес: підручник/За ред. А. Д. Чудновського. - М.: Тандем, 1999. - ЕКМОС,. - 352 с. p> 2. Зима А. Г. Статистичні показники міжнародного туризму в 2007 році// Бізнес-інформ. - 2009. - № 3. - С. 34-39. p> 3. Кротенко Юрій. Стратегія розвитку міжнародного туризму в світлі процесів глобалізації.// Режим доступу: # “#"> unwto.statistika
2. З.М. Горбильова Економіка туризму, Мн. - БГЕУ, 2002.
3. Статистичний щорічник, Мн. - Видавництво МФС, 2001.
4. А.Б. Здоров Економіка туризму
5. Г.Ф. Шаповал Історія туризму, МН. - РІВШ БДУ, 2002.
6. .Закон України «Про туризм» в редакції від 18.11.2003р.№1282 – ІV.
7. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.
8. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.
9. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М.Литвина. – Видавничий Дім «Слово», 2006. – 372 с.
10. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В.Ф. Орлова. – К.: Грамота, 2006. – 264 с.
11. Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – 264 с.