Все частіше ми почали звертати увагу на те, що люди постійно зайняті справами. Вони працюють день у день, а іноді, навіть без вихідних. Такі безпереривні робочі дні почали перетворюватись на сірі будні. На жаль, не кожна людина здатна бачити навіть серед сірих буднів красу життя та за будь-яких умов прагнути бути оптимістом. Дорослі з роками втрачають це вміння, занурюючись у проблеми і негаразди, підкоряючись їх впливу, бачачи лише сірі кольори. Дуже хочеться їм сказати: “Посміхніться та подивіться навкруги. І сіре небо може бути рожевим, і будинки- не такі вже й сірі.”. Треба тільки вміти побачити цю красу або створити її і в собі, і навкруги. Ось приведемо приклад з минулого: тарас шевченко перебував у засланні,і був майже зламаний. Перебуваючи в полоні жорстоких людей, дивлячись в очі смерті, він наповнювався бажаннямвирватись, мов птахові, з жорстокої неволі. Тарасові було важко, але завжди намагався бачити щось позитивне. Всі свої хвилювання він переносив на папер. Колористика його творів допомогає розуміти:біле- це приємні, щасливі моменти життя; чорне- це важкі часи. Та загалом виходить сірий- це наше життя. Отже, вміння побачити крізь хмари сонце, посміхнутися крізь сльози і знайти бажання жити — великий талант, який дається людині від Бога або досягається потужною роботою власної душі.