Усе на світі має барви, Як кожна радуги дуга, А ми живем й не помічаєм Ці веселкові кольора.

Ми день за днем кудись спішим, Не помічаючи навколо Природи ніжний тихий дзвін, Нам якось байдуже до всього…

Не помічаємо людей, Які щось хочуть нам сказати. Ми бачим тільки ніч та день І радість можем лиш вдавати.

Ми забуваємо слова. Слова – ці щирі обіцянки! Ми навіть хочем бути кимсь, А треба бути просто справжнім.

Весь світ втрачає кольори, А людям байдуже до цього. Ви в повсякденній метушні Не бачите всього живого!

Ще нам не пізно все змінить. Ще нам не пізно! Схаменіться! Робіть як серце вам велить Робіть – і кольори вернуться!

Автор: Михайло Шабас